перший козацький

За что Николая II признали святым? Разбор мифов о “кровавом слабаке” и сути святости

Share Button

100 лет назад 17 июля 1918 года в подвале дома Ипатьева была расстреляна семья последнего государя Российской Империи – Николая II.

Даже люди социалистических взглядов в наши дни в подавляющем большинстве считают этот акт, когда с отрёкшимся царём были убиты его жена, сын, четверо дочерей и слуги, преступной жестокостью. И в этом они сходятся с многомиллионной православной общиной стран бывшей империи да и вообще, людей христианской морали.

Но даже далеко не все, причисляющие себя к православию, не говоря уже о разнообразных атеистах-либералах, коммунистах и просто не любящих Церковь людях, восприняли канонизацию Николая II и членов его трагически погибшей семьи Русской Православной Церковью.

Прославление в лике святых людей, живших в почти одной с нами исторической реальности, людей, чья жизнь (небезгрешная) с одной стороны документирована, а с другой — почти 100 лет была объектом пропаганды до, во время и после Революции — этот шаг продолжает вызывать полемику даже многие годы спустя.

По мнению автора программы ПРАВО НА ВЕРУ Яна Таксюра, вокруг этого решения Церкви и самой личности Николая II сгустилось слишком много негатива и откровенного шельмования.
Чтобы отделить зерна от плевел, разобраться с основными мифами и претензиями к последнему царю, а также понять, что есть святость и за что Церковь причислила царственных страстотерпцев к сонму святых — автор пригласил в студию историка Александра Каревина и иерея Богдана Рябко, священника храмов преподобного Агапита Печерского и святителя Луки Крымского.

“Святость и вообще те качества, которые мы видим в последнем царе, они, в общем-то, непонятны обществу. И современному, и они были непонятны уже тогда. С другой стороны, это политическая составляющая: у власти находятся люди, которым невыгодно осмыслять события тех времён. Их выгодно забывать, а проще — шельмовать.
Святость не предполагает понятия безошибочности. Безусловно, не ошибается тот, кто ничего не делает. Важно не это… Что требуется для прославления? Нужны чистота Веры, следование заповедям, добродеятельность посмертные чудеса и популярность в народе. Всё это мы имеем по отношению к царской семье…”

— укр —

100 років тому 17 липня 1918 року в підвалі будинку Іпатьєва була розстріляна сім’я останнього государя Російської Імперії – Миколи II.

Навіть люди соціалістичних поглядів в наші дні в переважній більшості вважають цей акт, коли з царем, що відрікся, були вбиті його дружина, син, четверо дочок і слуги, злочинною жорстокістю. І в цьому вони сходяться з багатомільйонною православною громадою країн колишньої імперії та й взагалі, людей християнської моралі.

Але навіть далеко не всі, які зараховують себе до православ’я, не кажучи вже про різноманітних атеїстів-лібералів, комуністів і просто тих, кто не любить Церкву, сприйняли канонізацію Миколи II і членів його трагічно загиблої сім’ї Руською Православною Церквою.

Прославлення в лику святих людей, що жили в майже одній з нами історичній реальності, людей, чиї життя (небезгрішні) з одного боку документовані, а з іншого – майже 100 років були об’єктом пропаганди до, під час і після Революції — цей крок продовжує викликати полеміку навіть багато років поспіль.

На думку автора програми ПРАВО НА ВІРУ Яна Таксюра, навколо цього рішення Церкви і самої особистості Миколи II згустилися занадто багато негативу і відвертого шельмування.
Щоб відокремити зерна від плевел, розібратися з основними міфами і претензіями до останнього царя, а також зрозуміти, що є святість і за що Церква зарахувала царствених страстотерпців до сонму святих — автор запросив до студії історика Олександра Каревіна і ієрея Богдана Рябко, священика храмів преподобного Агапіта Печерського і святителя Луки Кримського.

“Святість і взагалі ті якості, які ми бачимо в останнього царя, вони, взагалі-то, незрозумілі суспільству. І сучасному, і вони були незрозумілі вже тоді. З іншого боку, це політична складова: при владі перебувають люди, яким невигідно осмислювати події тих часів. Їх вигідно забувати, а простіше — шельмувати.
Святість не передбачає поняття безпомилковості. Безумовно, не помиляється той, хто нічого не робить. Важливо не це … Що потрібно для прославлення? Потрібні чистота Віри, дотримання заповідей, добродіяльність посмертні чудеса і популярність у народі. Все це ми маємо по відношенню до царської родини … “

ссылка на видео: https://youtu.be/lP1aGzB7hyA

Ваш отзыв

comments

Translate »